У лісовому урочищі Сандармо́х в Медвеж'єгорському районі Республіки Карелія на площі 10 гектарів у 1930-х роках органи НКВС розстріляли понад 9500 осіб 58 національностей — переважно спецпоселенців і в'язнів з Біломорсько-Балтійського каналу і Соловецьких таборів . Усього на цій території виявлено 236 розстрільних ям.

Зокрема, тут було проведено масовий розстріл соловецького тюремного етапу 1937 року, в якому перебували відомі діячі культури, науки, військовики, технічна інтелігенція, священство. Серед убитих — священик з Ватикану , котрий збирав дані про порушення прав людини в Радянському Союзі, видатні майстри культури, вчені, військові, державні діячі, священнослужителі з країн, окупованих СРСР .

198 осіб — вихідці з України, зокрема митці Лесь Курбас , Микола Куліш , Микола Зеров , Марко Вороний , Валер'ян Підмогильний , професори-історики Олександр Бадан-Яворенко , Сергій Грушевський , Володимир Чехівський , письменник та міністр освіти УНР Антін Крушельницький .

Органи НКВС, МГБ і КДБ СРСР та ФСБ РФ приховували місце масових убивств від родичів загиблих і громадськості. Однак в 1995 р. зусиллями директора Санкт-Петербурзького науково-дослідного центру «Меморіал» Веніаміна Іофе в архівах Регіонального управління ФСБ РФ в Архангельську знайдено оригінали розстрільних протоколів.

Відповідальним за виконання вироків і одним з безпосередніх виконавців масових убивств протягом 27 жовтня і 1—4 листопада 1937 р. був капітан держбезпеки Михайло Матвєєв , заступник начальника АГУ УНКВС Ленінградської області . Йому асистував помічник коменданта УНКВС Георгій Алафер.

Загалом у ці дні було розстріляно 1111 ув'язнених.

27 жовтня 1997, у 60-ті роковини злочину сталіністів, тут уперше провели Дні пам'яті, організовані Міжнародним «Меморіалом» . У них брала участь і делегація з України, Вони встановили дерев'яний український хрест роботи скульптора Миколи Малишка .

2004 року Товариство української культури «Калина» коштом світового українства спорудило гранітний козацький хрест «Убієнним синам України» (автори Микола Малишко та Назар Білик ).

27 жовтня 2017 року, у 80-у річницю з часу масових розстрілів української інтелігенції в урочищі Сандармох (27.10 - 04.11.1937), було оголошено Днем пам’яті. ^[

• Авдієнко Михайло Оверкович (1892), член Української Центральної Ради та ЦК УСДРП; редактор тижневика «Радянський статистик»;
• Атаманюк-Яблуненко Василь ( 1897 ), письменник-журналіст;
• Бадан-Яворенко Олександр Іванович ( 1894 ), професор історії;
• Барбар Аркадій ( 1879 ), директор Департаменту охорони здоров'я часів Директорії ;
• Бойко Іван Іванович ( 1892 ), український вчений-агроном;
• Вінницький Тарас ( 1890 ), колишній повітовий комісар Української галицької армії ;
• Войтюк Яків Семенович ( 1894 ), громадський і політичний діяч на Холмщині , посол до польського Сейму (1922—1927);
• Волох Омелян ( 1902 ), полковник армії УНР , в 1933 р. — голова Українського бюро ВУЦВК Спілки шоферів;
• Вороний Марко ( 1904 ), літератор-журналіст;
• Вольф Михайло ( 1890 ), священик Римо-католицької церкви;
• Грушевський Сергій Григорович , український історик, племінник голови Центральної Ради, видатного українського історика Михайла Грушевського;
• Дятлів Петро ( 1883 ), професор, колишній член ЦК УСДРП ;
• Епік Григорій ( 1901 ), письменник;
• Зеров Микола ( 1890 ), професор літератури, письменник;
• Ірчан Мирослав ( 1896 ), колишній хорунжий УГА , член Компартій Канади та Західної України, письменник-драматург;
• Косар-Заячківський Мирон ( 1897 ), член Політбюро ЦК КП(б)У ;
• Крушельницький Антін ( 1878 ), колишній міністр освіти УНР , письменник;
• Крушельницький Богдан Антонович ( 1906 ), син А. В. Крушельницького;
• Крушельницький Остап Антонович ( 1913 ), син А. В. Крушельницького;
• Куліш Микола ( 1892 ), письменник-драматург;
• Курбас Лесь ( 1887 ), режисер, творець модерного українського театру;
• Любинський Микола Михайлович (1890), міністр закордонних справ УНР (1918), розстріляний 8 січня 1938 року;
• Мандель Мойсей ( 1893 ), завідувач іноземною редакцією видань КП(б)У ;
• Мовчанівський Яків Опанасович (єпископ Афанасій) (1887), церковний діяч, розстріляний 8 січня 1938 року;
• Озерський Юрій Іванович ( 1896 ), голова українського Держвидаву;
• Олійник Василь ( 1900 ), секретар голови РНК УРСР Любченка;
• Павлушков Микола Петрович , засновник Спілки української молоді, племінник Сергія Єфремова ;
• Панів Андрій , письменник, педагог та журналіст;
• Пилипенко Борис Кузьмович , музеєзнавець, графік, член групи неокласиків Миколи Зерова;
• Підмогильний Валер'ян ( 1901 ), письменник, літературний перекладач;
• Полоз Михайло ( 1891 ), нарком фінансів УРСР ;
• Поліщук Валер'ян ( 1897 ), поет, засновник модерністської групи «Авангард»;
• Решал Арон ( 1904 ), директор Всеукраїнського курортного тресту;
• Рудницький Степан Львович ( 1877 ) — український географ і картограф , академік НАНУ, основоположник української політичної та військової географії ;
• Сірко Василь Петрович , учасник революційного руху на західноукраїнських землях;
• Сіяк Іван ( 1887 ), заступник голови Директорії Бесарабії «Сфатул Церій»;
• Скубко Борис Тихонович , герой українсько-російської війни 1917—1921, козак Армії УНР;
• Стрєльцов Микола Костянтинович ( 1890 ) — старшина Армії УНР, журналіст і письменник;
• Хижняк Михайло Федорович ( 1893 ) — старшина армії УНР ;
• Чехівський Володимир ( 1876 ), професор історії, діяч УАПЦ ;
• Шкурупій Ґео ( 1903 ), письменник, представник напряму панфутуризму;
• Яворський Олексій Климентійович ( 1892 )  — поручник Армії УГА і УНР, педагог, науковий співробітник Всеукраїнської бібліотеки при ВУАН.

Інші відомі жертви

• Бобрищев-Пушкін Олександр , відомий до революції адвокат, захисник Менахема Бейліса та Пурішкевича;
• Дурново Микола, московський літературознавець;
• Кузебай Герд , засновник удмуртської літератури;
• Станеско Гого, голова московського циганського табору.
• Білоруський міністр Флегонт Волинець,
• татарський громадський діяч Ізмаїл Фірдевс,
• грузинські князі Ніколай Ерістов та Яссе Андронников,
• католицький адміністратор Грузії Шио Батмалашвілі,
• професор історії ВКП(б) єврей Пінхус Ґлузман,
• черкеський письменник князь Холід Абуков,
• корейський діяч Тай До,
• православні єпископи Алексій (воронезький), Даміан (курський), Ніколай (тамбовський), Петро (самарський),
• лідер баптистів СССР Василь Колесников,
• представник Ватикану , отець Петер Вейґель та ін..

Загалом XX століття стало драматичним для історії України з багатьох причин. І одна з них - трагедія української інтелектуальної еліти. Фактично в першій половині цього століття українців фізично позбавили інтелектуального розвитку. Найяскравіших представників мистецтва й науки розстрілювали та висилали у заслання.Так країну перетворювали на "мужицьку націю", якій не властива освіченість.

Першим масштабним судовим процесом над українською елітою став процес у сфабрикованій справі Спілки визволення України. Міфічна організація нібито хотіла повалити радянський лад. В участі у ній звинуватили академіків Сергія Єфремова та Михайла Слабченка, професорів Олександра Черняхівського та Миколу Кудрицького. Всього близько 5 сотень науковців, письменників, юристів та священослужителів. Більшість із них засудили чи до розстрілу, чи до концтаборів.

Через 3 роки вчиняє самогубство Микола Хвильовий - з його смерті починається відлік Розстріляного Відродження. Масові арешти нової хвилі починаються з ув’язнення найближчого соратника Хвильового - поета та прозаїка, видного активіста Михайла Ялового.

Кульмінація нищення – масовий розстріл українських митців в урочищі Сандармох у 1937 році .

Українську інтелігенцію знищували й в інший спосіб - змушуючи ставати "співцями" комуністичного режиму. Так сталося з гордістю української гумористичної прози Остапом Вишнею. Спершу його відправили в ГУЛАГ. А відбувши його, Остап Вишня почав писати фейлетони, які висміювали УПА. Були й ті, хто добровільно пішов на співпрацю з системою. До таких належать, зокрема, Максим Рильський, Павло Тичина та Олександр Довженко.

Жахи репресивної машини в тридцятих роках плавно перейшли в жахи Другої світової. Територію України окуповували чужоземні війська. Вони теж причетні до знищення української інтелігенції, хоча далеко не в таких масштабах. Нацисти, наприклад, убили видатних українських поетів Олега Ольжича та Олену Телігу.

Друга хвиля винищення українських інтелектуалів припала на 60-тіроки минулого століття. Рух шістдесятників охопив два десятиліття. В цей час влада вже не розстрілювала невигідних, у неї з'явилися нові тренди - табори праці, примусове лікування у психлікарнях і психологічний пресинг, наприклад, цькування в пресі чи примушення публічно відмовлятися від поглядів.

Ще одна хвиля арештів шістдесятників припала на 1972, операція КГБ мала назву БЛОК і була приурочена до 50-ї річниці створення Радянського Союзу. За ґрати потрапили Василь Стус, Леонід Плющ, Ігор Калинець - загалом сотні арештів та строгих вироків.

Незважаючи на всі хитрощі каральних органів Союзу, українці залишалися незламними. Дисиденти поверталися із заслання чи лікування - та знову ставали до боротьби. І зрештою, їхня справа таки перемогла із проголошення незалежності України.